Урок в 9 класi «Марко Вовчок. Основні фрагменти з життя і творчості. Перша соціально–реалістична повість «Інститутка».Характеристика образів повісті»

Марко Вовчок. Основні фрагменти з життя і творчості. Перша соціально – реалістична повість «Інститутка».Характеристика образів повісті.  (українська література 9 клас)

Мета: ознайомити учнів з повістю як визначним твором української антикріпосницької прози, показати суть протиставлення добра і зла, дати характеристику образів; виховувати в учнів високі моральні якості, людяність, милосердя, порядність, уміння критично оцінювати власні вчинки.
Обладнання: ілюстрації до творів Марка Вовчка з комплекту кар­тин, підручник, тексти.

 ХІД УРОКУ 
АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Перевірка домашньої роботи.

Оголошення теми і мети.

Праця над новим.

1.      Біографія письменниці.

 Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. 
      На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори. 
      Під час перебування в 1859 — 1867 рр. за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. При сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном. 
      Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для “Колокола” матеріали політично-викривального характеру. 
      Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями “Отечественных записок” М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. 
      Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою “Народні оповідання” (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка “Рассказы из народного русского быта”, 1859), повість “Інститутка”, що її письменниця почала 1858р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Незважаючи на те що до першої збірки “Народних оповідань” увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля”, “Викуп”), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках “Народних оповідань”, а також у “Рассказах из народного русского быта”, “Інститутці”. 
      У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, написане оповідання “Два сини” (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті (“Три долі”) й оповідання (“Павло Чорнокрил”, “Не до пари”), історичної повісті та оповідання для дітей (“Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”), створює жанр соціально-побутової казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), Частина цих творів увійшла до другої збірки “Народних оповідань” (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: “Жили да были три сестры”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок”. Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому “Журналі виховання і розваги” П.-Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об'єднані назвами “Листи з Парижа” (львівський журнал “Мета”, 1863) і “Отрывки писем из Парижа” (“Санкт-Петербургские ведомости”, 1864 — 1866). 
      У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи “Живая душа”, “Записки причетника”, “В глуши”, а також повісті “Теплое гнездышко”, “Сельская идиллия” (опубліковані в “Отечественных записках”), перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п'ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл “Мрачные картины”), редактор петербурзького журналу “Переводы лучших иностранных писателей” (до участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок). 
      Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи з Парижа”). 
      Історичні повісти та оповідання для дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість “Маруся”, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 рр. 
      У немирівський період, у час великого творчого піднесення, Марко Вовчок поряд з українськими творами пише оповідання російською мовою — “Надежа”, “Маша”, “Катерина”, “Саша”, “Купеческая дочка”, “Игрушечка”, які ввійшли до збірки “Рассказы из народного русского быта”. У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себе майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей (“Червонный король” (1860), “Тюлевая баба” (1861), “Жили да были три сестры” (пізніша назва — “Три сестры”, 1861), “Глухой городок” (1862), “Живая душа” (1868), “Записки причетника” (1869 — 1870), “Теплое гнездышко” (1873), “В глуши” (1875), “Отдых в деревне” (1876 — 1899)). 
      З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах. 

2.      Робота над повістю.

1.      Стислий переказ змісту твору.
Пояснення вчителя за планом.
1.  Характеристика Устини.
2. Характеристика панночки-інститутки.
3. Образи Назара та Прокопа.
Колективна робота.  

             2.   Складіть порівняльну характеристику Устини й панночки.

Візитна картка Назара (учень виступає в ролі Назара).

3.Характеристика Назара — антикріпосницький образ, він рішучий, вольовий, як і Прокіп, здатний на силовий протест проти кріпацтва. Назар — панський візник. В уста цього персонажа авторка вкладає найбільш влучні та дотепні характеристики панів: він дуже влучно порівняв пана-ліберала з квачем, а про інститутку він зневажливо говорить: «Якби таку жінку та мені — я б її у комашню втручив, — нехай би пихкала!» Назар має веселу, жартівливу вдачу: «Та й зарегоче на всю хату. Такий уже чоловік був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на вогні печи, він жартуватиме». Але за цим гумором відчувається рішучий протест проти кріпацтва. Коли Устина плаче, почувши, що її чоловіка віддають у солдати, Назар каже: «Чого плачеш?, Гірше не буде!.. От чи буде краще, — не знаю». Мрія про волю для Назара пов’язана з втечею. Він не боїться, що його можуть спіймати, а лише замислюється над тим, що немає куди тікати: «Од якої втік, таку й здибав. Із дранки та вберешся в переперанку», бо, як співає він, скрізь «та все пани, та все дуки». Але він все ж таки тікає з рабства, щоб хоч дихнути вільною людиною. У його мові і вчинках розкривається волелюбний характер. Назар — великодушна і співчутлива людина: коли він дізнається, що Прокопу важко жити в місті, відвідує його і віддає весь свій невеликий скарб: «Приніс я тобі грошенят крихту, п’ять карбованців. Поживай здорові». А коли Прокіп зажурився, що нескоро зможе повернути їх, Назар каже на це: «Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю». Назар співчуває Прокопу й Устині, бажає їм щастя, бо сам його не має і добре знає, що таке горе. Втеча кріпаків від своїх панів була широко розповсюдженим явищем. В образі Назара автор показала прагнення всіх поневолених селян визволитися з кріпацтва. Назар, як і Прокіп, відверто виступає проти панів, виявляючи свій протест, бореться за власну волю.

Візитна картка  Прокопа (учень виступає в ролі  Прокопа).

4. Образ Прокопа в повісті «Інститутка» Марко Вовчок

Марко Вовчок усвідомлювала, що роль народних мас у антикріпосницькому визвольному русі неминуче має стати активною і виллється у відкриту боротьбу з кріпосниками. В «Інститутці» вперше з'являється образ кріпака, що захистився за допомогою сили, піднявши руку на пана. Це образ закріпаченого селянина Прокопа. 
Прокіп — надзвичайно волелюбна особистість, і він не розуміє тих, хто примирився зі своїм становищем. Його мета — добитися вільного життя за всяку ціну: «Я так: або вирятуйся, або пропади!», «Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю!» 
Прокіп ділиться своїми думками про волю з Устиною і Назаром, переконуючи їх у необхідності боротьби з панами за власну волю. Тому, коли поміщиця-інститутка здійняла руку на бабусю-кріпачку та Устину, Прокіп без вагання її зупиняє, схопивши за руки; «Годі, пані, годі!.. Цього вже не буде! Годі!» Пан-ліберал такі дії Прокопа розцінює як замах на життя поміщиці і віддає його у москалі, Прокіп «не пручався, сам руки простяг, ще й всміхнувея», бо знав, що гірше за кріпаччину нема нічого на світі, а на солдатчину дивився як на тимчасове лихо. 
Прокіп — чесна, благородна людина, яка має почуття власної гідності та розуміє, що кріпаччина є протиприродним явищем, тому свою волю потрібно виборювати. Прокіп ненавидить пригноблювачів і здатний відкрито обстоювати власну людську гідність і честь близьких йому людей, 
Провідною рисою характеру Прокопа є оптимізм. Про це говорить Устина, коли Прокопа пан вже розпорядився віддати в солдати: «Прокіп мене розважає, доводить мені, що це лихо дочасне, що повернусь, каже, — будемо вільні». 
Прокіп вбачає шлях доволі у бунті проти панів, що переконливо . звучить в його мові. 
Прокіп — рішучий, щирий, людяний до таких же знедолених, як і сам. Він наділений не лише духовною красою, але й зовнішньою: «високий парубок, ставний, поглядає, всміхається». 
В образі Прокопа Марко Вовчок показала новий тип кріпака-бунтаря, в якому пробуджується класова свідомість, стихійний протест проти панів. Про волю він не тДльки мріє, а й активно бореться за неї.

Закріплення.

Вікторина «Про кого це?»

 1) «Високий парубок, ставний, поглядає, всміхається». (Прокіп.)

 2) «Плечистий, вусатий, у високій шапці. То-то чорнявий... як єсть собі ворон». (Назар.)

 3) «Любо на волі дихнути». (Устина.)

 4) «І говорить, і діло робить, і дитину колише». (Катря.)

 5) «Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!» (Бабуся:служниця.)

 6) «Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась... тільки  погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». (Інститутка.)

 7) «Не б'є, не-лає, та нічим і не дбає». (Пан.)

Бесіда.

Присвята: Твір присвячений Т. Шевченку.

Сюжет і композиція

Сюжет повісті побудований на найгострішому конфлікті тогочасного життя між кріпаками й кріпосниками. У творі протиставляються два світи – поневолених і поневолювачів, які існували поряд, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; людяність, душевна доброта селян з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – «чудним панським коханням».

Експозиція - І розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.

Зав’язка – Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.

Розвиток дії - настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір.

Кульмінація – Сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на

Перешкоді став Прокіп.

Розв’язка - Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.

 Тематика

Реалістичний показ нестерпного становища селян, викликаного жорстокістю кріпосників, наростання стихійного протесту проти панів, перші прояви непокори пригноблених, зображення моралі панів і трудового народу, стану тодішньої освіти. 

Підсумок.

Домашнє завдання.   Прочитати роман - хроніку П.Куліша «Чорна Рада».