Учебно-методический материал по литературе «Барокко. «Зегар з полузегарком» Ивана Величковского»

Іванова Людмила Ігорівна, учитель МОШ № 22 ім.Маршала Сергєєва

Матеріали до теми „Бароко” – 9 клас.

МІРКУВАННЯ НАД ЛІТЕРАТУРАТУРНИМИ ТВОРАМИ БАРОКО

У літературі бароко важливі напруженість, контрастність, протиставлення (але й поєднання) земного й неземного. Крім того, характерна ускладненість форми та захоплення химерним, дивним. Через складні образи, хитромудрі тропи, заплутані сюжети, химерні малюнки віршів персона бароко (ліричний герой) намагається не то приховати „справжнє”, не то захиститися від власної розгубленості перед складнощами світу та перед тим розладом, що панує в душі, від жахливої недовершеності світу. Мереживо „вибагливих витинанок” художніх літературних текстів творить свою філософську модель світу. І вона глибока й цікава.

Сучасному читачеві досить складно сприймати літературу бароко через декілька причин. По-перше, література українського бароко багатомовна: використовувалась латинська, польська, українська, староруська й навіть російська мови. Ми знаємо цю літературу переважно в перекладах, тобто в дещо переінакшеному вигляді, а від цього виникає бар’єр між читачем та автором. Крім того, силабіка таки важка для сприйняття.

Але ж поети бароко цікаві й самобутні (в Україні бароко охопило переважно лірику та драму). Наприклад, Данило Братковський з його натуралістично-сатиричним комізмом, з його ущипливими образами. Чого вартий лише створений ним образ жінки! Наприклад, у вірші „З чого зроблено жінку” автор кидає докір Богові, що той зробив жінку із кості ( а не з глини, як чоловіка), а тепер „Мужеві гірше, аніж її мості”; або у вірші „Покірна жінка” - ошелешує образ „покірної жінки”, що чоловіка „з любові лупить, бо дуже вже любить”. Проте найколоритніший образ - у вірші „Чим є жінка”. До знайомого, всім відомого (стандартного) „в сімействі голова – мужчина”, Братковський додає абсолютно несподівану думку. Він каже: „Жінка – це шлунок. Шлунок всім керує”, ,,смачно у шлунку чи у шлунку гидко – все на обличчі зразу буде видко”. Ця натуралістична метафора приваблює своєю точністю та дотепністю, а ще оригінальністю.

Поети бароко тяжіли до створення циклів.

Одним із авторів багатьох циклів є Іван Величковський. Це цікавий поет, автор багатьох фігурних – курйозних віршів. Любив гратися з поетичною формою, бо, як він казав, навіть „короткіє, маленькіє” „штучки поетицкіє” „великую компонуючим их задают трудность и довгого, пока ся зложать, потребують часу”

Поміркуємо над детальним стилістичним аналізому циклу „Зеґар з полузеґарком”.

Цей цикл складається з 6 силабічних віршів, кожен з яких закінчується сентенцією-афоризмом:

Іван Величковський. „ЗЕҐАР З ПОЛУЗЕҐАРКОМ”

„Автор ко читателю”

І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий,

ВЕЛьмИ Час біжить сКОро, В бігу Своєм прудКИЙ.

„Минути”

До Зеґарка належать еще і минути,

Прето подобно і тих не треба минути.

 

„Минути всіх общії”

Минет младенчество, Минет весна.

Минет отрочество. Минет літо.

Минет юношество. Минет зима.

Минет мужество. Минуть всі літа.

Минет старчество. Минуть всі времена.

Минет престарілость. А над все минет час покаянія.

„Минути злих”

Минет слава. Минуть зради.

Минет багатство. Минет хитрость.

Минет честь. Минет ошуканство

Минет п’янство. Минет клямство.

Минет помпа. Минет зайзрость.

Минет гордость. Минет ненависть.

Минет пиха. Минет урода.

Минет тщеславіє. Минет тілесная красота.

Минуть вісокії думи. Минет мужность.

Минуть похлібства. Минет сила.

Минуть пещоти. Минет красномовство.

Минуть банкети, піятики. Минет удатность.

Минуть служби. Минет справность.

Минуть дружби. Минуть драпіжства.

Минуть жарти. Минуть кривоприсяжства.

Минуть сміхи. Минуть і прочая безчисленная суєтная,

Минуть утіхи. Альбомів все суєтіє чоловічеськоє,

Минуть роскоші. Єліко не будет по смерті,

Минуть скарби. Не пребудет багатство, не снійдет слава,

Минуть ради. Нашедши бо смерть, вся сія погубить.

„Минути добрих”

Минуть хороби. Минет нагота.

Минуть преслідування. Минет убозтво.

Минуть мученія. Минет каліцтво.

Минуть біди. Минет сліпота.

Минуть скорбі. Минет німота.

Минуть сльози. Минет хромота.

Минуть обиди. Минуть труди, невчаси, невпокої.

Минуть рани. Минет всякоє злоє.

Минуть наруганія.

Минет голод.

Минет прагненнє.

„Дві страшнії минути”

Мовить бовім Господь: „Небо і земля

Мимо ідуть”.

СТИЛІСТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ЦИКЛУ „ЗЕҐАР З ПОЛУЗЕҐАРКОМ” ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО

Назва: „Зеґар з полузеґарком”. Зеґар – це годинник, полузеґарок – годинник з напівдобовим циферблатом.

Назва цього твору – позатекстовий елемент – визначає і тему, й ідею, і ключовий образ всього циклу.

Тема циклу: швидкоплинний час.

Ідея: людині слід бути обережною з часом (не можна його бездумно гаяти).

Ключовий образ: час, що невпинно минає, забираючи з собою все, чим живе людина.

Таким чином читач вже з назви налаштований на роздуми про філософське осмислення часу. При цьому хоч цілий зеґар, хоч полузеґарок – механізми, що є в кожної людини для побутового ужитку - виконують однакову функцію: міряють даремно згаяний людьми час, бо дуже рідко люди його бережуть. І ще їхня функція, не усвідомлена людьми: нагадувати про дорогоцінність кожної «минути».

„Автор ко читателю”

І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий,

Вельми Час біжить сКоро, В бігу Своєм прудКИЙ.

Це курйозний вірш, мезостих, що складається з двох рядків, 13-складників. Зашифровано в ньому (великими літерами) ім’я та прізвище автора.

Виконує цей вірш у циклі роль передмови, в якій, по-перше, автор рекомендується в зашифрованому тексті, по-друге, нагадує читачеві, що „час в бігу своєму прудкий”, а значить, треба пильнувати думки і вчинки („О смерті пам’ятай”). Так визначається філософська проблема циклу. І висловлюється застереження.

„Минути”

До Зеґарка належать еще і минути,

Прето подобно і тих не треба минути.

2 рядки, 13-складники.

Побудовано як каламбур, оснований на використанні слів-омонімів: „До Зеґарка належать” минути, їх не годиться минути.

Каламбур будується на викривленій лінії: на тому, що щось в алгоритмі сприйняття буде порушене, зламане. Але в даному двовірші саме зламаний алгоритм і забезпечує цілісність картини, як не дивно: слово „минута” походить від дієслова „минати” (це спільнокореневі слова!), а люди про це зовсім забувають, сприймаючи їх окремо й віддалено одне від одного. Внутрішній глибинний смисловий зв’язок між поняттями, що містяться в цих словах, у даному контексті здається несподіваним і викликає в читача підсвідому тривогу.

Так звучить застереження: не забувайте про первісне значення слів і про первісний смисл речей. Інакше можна проминути все!

„Минути всіх общії”

Минет младенчество, Минет весна.

Минет отрочество. Минет літо.

Минет юношество. Минет зима.

Минет мужество. Минуть всі літа.

Минет старчество. Минуть всі времена.

Минет престарілость. А над все минет час покаянія.

Курйозний риторичний анафоричний вірш.

Складається з 12 рядків, у яких 6-складники змінюються на 5-,4-,3-складники, а потім знов додаються склади – до 6-складника. Останній рядок – 11-складник.

11 рядків починаються словом „минет” („мине”, „минуть”) - анафорою. В останньому рядку це слово пересувається до центру, підкреслюючи особливе значення цього рядка, як квінтесенції думки вірша.

Цей вірш малює картину того, як минає життя: від „младенчества” до „перестарілості”, від весни – до зими. Анафора своїм повторенням нагнітає враження невідворотності такого плину часу. Останні три рядки сповнені суму, бо думка спрямована до загальної катастрофи: минуть всі роки – і „всі времена”. Але найбільшою драмою є те, що мине „час покаянія”(останній рядок).

Таким чином, „общії” минути для всіх страшно втратити, щоб не прогавити час покаянія, без покаянія не можна йти на суд Божий! Це застереження – і мораль.

„Минути злих”

Минет слава. Минуть зради.

Минет багатство. Минет хитрость.

Минет честь. Минет ошуканство

Минет п’янство. Минет клямство.

Минет помпа. Минет зайзрость.

Минет гордость. Минет ненависть.

Минет пиха. Минет урода.

Минет тщеславіє. Минет тілесная красота.

Минуть вісокії думи. Минет мужность.

Минуть похлібства. Минет сила.

Минуть пещоти. Минет красномовство.

Минуть банкети, піятики. Минет удатность.

Минуть служби. Минет справность.

Минуть дружби. Минуть драпіжства.

Минуть жарти. Минуть кривоприсяжства.

Минуть сміхи. Минуть і прочая безчисленная суєтная,

Минуть утіхи. Альбомів все суєтіє чоловічеськоє,

Минуть роскоші. Єліко не будет по смерті,

Минуть скарби. Не пребудет багатство, не снійдет слава,

Минуть ради. Нашедши бо смерть, вся сія погубить.

Знову курйозний анафоричний вірш з анафорою „Минет” (минуть).

40 рядків, різноскладових (від 3х складів). Без анафори останніх 4 рядки – в них головна думка вірша.

Цей вірш малює картину того, як непоміченим мине все, чим дорожать злі: слава, багатство, все, що тішить тіло й пиху, всі пороки, що народжують злість, мине все, що є суєта. По смерті не буде ні багатства, ні слави, бо їх погубить смерть.

Тобто, злим варто боятися в житті марноти, суєтності своїх минут. Це – застереження і мораль.

„Минути добрих”

Минуть хороби. Минет голод.

Минуть преслідування. Минет прагненнє.

Минуть мученія. Минет нагота.

Минуть біди. Минет убозтво.

Минуть скорбі. Минет каліцтво.

Минуть сльози. Минет сліпота.

Минуть обиди. Минет німота.

Минуть рани. Минет хромота.

Минуть наруганія. Минуть труди, невчаси, невпокої.

Минет всякоє злоє.

Теж курйозний анафоричний вірш з анафорою „Минет” (минуть).

19 рядків, різноскладові.

Картина того, як мине все зле, що може непокоїти добрих: хороби, мученія, біди, обиди, сльози та ін. Минуть труди, невчаси, невпокої, всякоє злоє. Анафори в усіх рядках.

Таким чином, добрим боятися нема чого: мине все зле. Для добрих навіть не згадується смерть. Відсутнє застереження (не потрібне) й мораль.

„Злі” й „добрі” – антитеза. Цим підкреслюється довічна контрастність життя й

світу (що характерно для мистецтва бароко).

6. „Дві страшнії минути”

Мовить бовім Господь: „Небо і земля

Мимо ідуть”.

Два рядки, не пов’язаних ритмом, вони сприймаються як проза: «Бо промовить Господь: «Небо і земля мимо ідуть».

Відсутні анафора, ритм.

Окреслена страшна картина: земля й небо можуть йти мимо! Це – всесвітня катастрофа! І залежить – чи не залежить? – від людей вона! Це грізне застереження, висловлене Господом.

ВИСНОВКИ

У циклі „Зеґар з полузеґарком” Івана Величковського міститься визначений уже в назві філософський роздум над швидкоплинністю часу і над тим, як людина втрачає свої шанси перед Богом. В житті людей це настільки часто буває, що через таку недбалість може статися катаклізм, який зруйнує весь уклад світу. Автор створює образ кінця кінців: „Небо і земля мимо ідуть”.

Протягом усього циклу росте напруження, яке нагнітається за рахунок анафор. Перший і останній двовірші утворюють рамку для циклу: в обох йдеться про відповідальність людини перед Богом. Завдяки рамці та повторам створюється відчуття цілісності, але останній рядок про те, що „земля та небо мимо ідуть” залишає якийсь сумнів і розгубленість, а напруження не знімається. Навпаки, відчуття трагічності, здається, розростається від непевності існування в непевному світі. Адже незрозуміло: йдуть земля і небо один мимо одного, чи мимо Бога, чи люди в тому винні, чи ні. А чи можна щось виправити? Так цілісний світ стає немов надтріснутим, гармонії в ньому шукати вже важко. Ліричний герой знов має маскуватися, приховуючи свою розгубленість перед світом, - а чим? Повторами?

Контрастність світу подається через антитези: злі-добрі, младенчество-отрочество, юношество-старчество і т.і. Конфліктність записано в сам образ часу, який судилося людині втратити. Але одночасно присутня й єдність світу, на яку натякають слова-омоніми («минути» – «минати»), які, на повірку, виявляються спільнокореневими, а значить, у своїй глибинній сутності однаковими словами. Слід сказати, що цей прийом нагадує людині про ще одну важливу втрату: сприйняття справжньої сутності життя, її первісних джерел, її глибинного смислу.

Використання курйозних віршів (мезостих, анафорний вірш, каламбурний вірш), силабічного віршування підкреслює „фасадність” („пишну” форму) барокового циклу. Ця формальна (зовнішня) пишність якраз і необхідна персоні бароко (ліричному герою) для того, щоб приховати підсвідомий страх і розгубленість перед світом, в якому можна знайти лише зовнішню гармонію, бо в глибині завжди коїться щось фатально-неминуче, незбагненне й від того ще більш трагічне. У циклі „Зеґар з полузеґарком” такою трагічно-незбагненною субстанцією є швидкоплинний та швидкоминучий час, що не дає людині оговтатись у цьому світі й кожну помилку назавжди фіксує як крок на шляху до можливої втрати „часу покаянія”.