Коллективное мини-исследование в трех частях «О неординарной личности в художественном произведении»
Иванова Людмила Игоревна, учитель-методист Макеевской ОШ № 22 им.Маршала Сергеева
Занятие «Клуба любителей словесности» (для одаренных детей)
(или Урок внеклассного чтения в 11 классе)
О НЕОРДИНАРНОЙ ЛИЧНОСТИ В ХУДОЖЕСТВЕННОМ ПРОИЗВЕДЕНИИ
Коллективное мини-исследование в трех частях
Часть 1
П О Э З И Я
Владимир МАЯКОВСКИЙ
А ВЫ МОГЛИ БЫ?
Я сразу смазал карту будня,
плеснувши краску из стакана;
я показал на блюде студня
косые скулы океана.
На чешуе жестяной рыбы
прочел я зовы новых губ.
А вы
ноктюрн сыграть
могли бы
на флейте водосточных труб?
1. Попробуйте сформулировать письменно: о чем это стихотворение? (дети пишут)
2. Послушаем друг друга (дети читают свои формулировки).
3. Вы совершенно правы («совершенно не правы» - по ситуации). Давайте попробуем разобраться вместе, о чем это стихотворение и В ЧЕМ СЕКРЕТ его МАГИИ?
4. Рассмотрим в данном художественном пространстве СОБЫТИЕ и его ПОСЛЕДСТВИЯ. Мотивированы ли они? Для кого: лирического героя? Автора? Читателя?
5. Структурируем стихотворение и СОБЫТИЕ в нем:
ДО СОБЫТИЯ БЫЛО
Для всех обычных людей (обывателей):
- будни (нечто серое, обычное)
- карта (расположение чего-то)
Для лирического героя:
- «карта будня» ( не совсем обычное - «расположение дня»)
Для автора: будни - это «время», т.е.фрагмент «вечности»
карта - это «пространство».
Поэт играет с понятиями «время-пространство», тем самым
указывая на некую философскую доминанту, которая
содержится в мире уже «до события»
С О Б Ы Т И Е :
ВТОРЖЕНИЕ НЕОБЫЧНОГО в БУДНИ («взгляд», «отношение»):
Лирический герой «смазал карту будня, плеснувши краску из стакана», из-за чего:
- краска яркая уничтожила серое,
- «расположение перепуталось»
Но мир «раскрасился», перестал «быть серым» в результате
«грубого жеста»: лирический герой «выплеснул» («вылил», тем
самым «испачкал») краску на мир. Таким образом, в событии, в
совершенном действии рождается конфликт несовместимости,
который устремлен в перспективу качественного преобразования
мира: обыденное, грубое «выплеснул» соединилось с «необыденным» -
ярким миром!
ПОСЛЕДСТВИЯ СОБЫТИЯ:
ВОЗНИКЛИ ОСТРЫЕ «НЕСОВМЕСТИМОСТИ» –
- студень (еда) =океан (простор,стихия)
- у океана (водное пространство) «на блюде студня» – «косые
скулы» (как у человека)
- жестяная чешуя рыбы («железный предмет») = «зовы новых
губ» (чего-то живого, одушевленного)
- «зовы новых губ» - значит, «чешуя» – тоже «губы»
- ноктюрн («вечерняя песнь», мелодичная- красивая –
музыкальная пьеса) + флейта музыкальный инструмент с
красивым изысканным голосом) = водосточные трубы
(грубые, толстые, часто ржавые трубы вдоль стен домов,
предназначенные для слива дождевой воды – нечто не очень
красивое,но необходимое)
Звучит интересная «ТЕМА ВОДЫ»
студень – ЗАСТЫВШАЯ вода
океан (в данном контексте) – неподвижная, но уже
КОЛЕБЛЮЩАЯСЯ вода
в водосточных трубах вода звучит как флейта –
ДВИЖУЩАЯСЯ вода
Вспоминаем: вода – символ текущей жизни
Так С ВОДОЙ связано неостановимое устремление-движение-развитие:
ОТ НЕПОДВИЖНЫХ СЕРЫХ БУДНЕЙ (с их ограниченностью, закрытостью, замкнутостью) - К ОТКРЫТОЙ ДВИЖЕНИЮ ПЕРСПЕКТИВЕ МИРА (вода выливается через трубы) - В РАЗОМКНУТОСТЬ ПРОСТРАНСТВА И ВРЕМЕНИ, т.е. в ВЕЧНЫЙ КОСМОС.
Чрезвычайно важно то, что намеченная перспектива изменений возможна стала только в результате деятельности неординарной личности (лирического героя), способной к неожиданному, необычному поступку («Я сразу смазал карту будня, плеснувши краску из стакана»), который столкнет с места застывшие стереотипы.
Можно считать, что автор так определил философскую суть устремлений нашего мира.
ВОСПРИЯТИЕ СОБЫТИЯ – ТОГО, „КАКИМ ВСЕ СТАЛО?”:
Вторгшийся – лирический герой – радуется, что все стало ярким
и необычным
Обыватель – обычный человек - ... - .?. – (Как вы думаете, он
радуется или раздражен?)
А читатель? - .?. –
А сам автор?
СОБЫТИЕ НАЧЕРТАЛО ВОПРОС:
А вы
ноктюрн сыграть
могли бы
на флейте водосточных труб?
О ЧЕМ ПОСЛЕДНИЕ СТРОКИ СТИХОТВОРЕНИЯ (т.е. «ВОПРОС»)?
Об умении серое сделать ярким, увидеть мир с неожиданной стороны, заметить неочевидные связи – и понять сложность, неоднозначность, остроту мира, в котором живешь.
И еще о том, что достаточно трудно узнать мир истинный – для этого необходимы настоящая любовь к нему (чтобы в «водосточной трубе» разглядеть и услышать «флейту»), готовность к немалой внутренней работе, к усилиям души.
6. К кому обращен этот «итоговый» вопрос? Напишите несколько предложений:
-Что имел в виду лирический герой? А автор? (Сделайте самостоятельные выводы)
- Дайте характеристику лирическому герою. (неординарная личность)
(Дети пишут, затем читают написанное, дискутируют)
Часть 2
П Р О З А
Василь Симоненко "ЧОРНА ПІДКОВА"
Хмари повзли так низько, що перехожі несподівано виринали з них і так само несподівано тонули. Дівчина задерла голову, ніби хотіла протаранити очима їх клубчасту похмурість. Довгими віями вона торкалася країв хмар, а її очі були єдиними синіми цятками серед передгрозової сірості.
- Я не люблю тебе, - сказала дівчина, дивлячись у небо. – Ти брехав мені...
- Я не брехав тобі...
- Ти не любив мене.
Він дивився в землю і не бачив, що коїться над ними.
- Я люблю тебе. – Хлопець нервово човгав черевиком по зеленому горбику і вже вибив на ньому чорну підкову. – Я люблю тебе...
- Ти просто боїшся втратити мене і залишитись самотнім.
- Дурниці! – раптом загарячився він. – Коли я став байдужим тобі, то...
Вона метнула на нього дві сині блискавки.
- Чому ти весь час дивишся в землю?
Він важко, мов гирі, підняв свої очі і спідлоба глипнув на неї, але за мить його очі знову
впали в траву.
- Це не має значення, куди я дивлюся.
- Ти ніколи не дивився мені в очі. Ти завжди був жадібним і нетерплячим, -
розстрілювала вона його сумніви. - Ти не хотів бути щасливим зі мною, ти просто хотів ощасливити мене.
Вона раптом заплакала і ледве втрималася, щоб не припасти йому до грудей.
- Я теж хочу бодай одну людину зробити щасливою, - сердито ввігнала підбор у глевку землю і прожогом кинулася геть.
- Почекай” – Він рушив за нею.
Тягуче закашлявся грім, і об листя запорошали великі, мов боруб’яхи, краплі. З хмар
виринули двоє. Вони трималися за руки і бігли прямо під клен. Зупинилися захекані і мокрі, щасливі, що знайшли таку густу крону.
- Дивися, підкова, - вигукнув хлопець.
Вони присіли біля чорної дуги, впаяної в зелене божевілля. І якось несподівано зустрілися їхні очі, потім руки і губи.
- Підкову знаходять на щастя, - прошелестіли її вуста.
Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її.
________________________________________________________________________________
- Спробуйте сказати, про що цей твір? (Діти читають, пробують висловитися, пишуть)
Спробуємо розгадати секрет магії цього твору.
Спершу з’ясуємо:
- скільки ПОДІЙ у цьому оповіданні?
Три: - хмари – грім – дощ:
-хмари - грім–Він1-Вона1(розлучаються) – дощ-Він2-Вона2–
Підкова (як наслідок подій) ( щойно з’єдналися)
- у якому ПРОСТОРІ все відбувається?
У двох просторах – стихіях – неба та землі
- Як ми про це дізналися?
З ключових слів тексту, що змальовують розвиток події: (шукаємо приклади в тексті)
- Чи є зв’язок між цими просторами в оповіданні?
Єднає Дівчина1–(шукаємо приклади: «віями, поглядами, мовою»)
- У якому просторі перебувають персонажі?
Дівчина 1 – занурена до простору неба (слідкуємо за текстом)
Хлопець 1 - перебуває в просторі землі
Дівчина 2 та Хлопець 2 - обидва належать до простору землі й навіть ховаються від неба (й дощу) під кроною дерева: вони радісні від того, що біля землі. (шукаємо підтвердження в тексті).
Чому перша пара має між собою непорозуміння, а друга – цілковиту гармонію? (Хлопець1 і Дівчина1 належать до різних стихій, а в другій парі обидва належать до однієї стихії. Так виникла в першої пари несумісність)
Поясніть останні слова оповідання та прокоментуйте назву. (Вважається, що підкова – символ щастя. Та чи так то є, коли знайдено ту підкову, що її залишили – навіть створили – ті, хто щастя втратив? Виходить, що вона тут – символ неможливого, нереалізованого, згубленого щастя).
Хто з персонажів – неординарна особистість? Поясніть. Дайте цій особі характеристику. (Діти пишуть, потім читають, дискутують).
Неординарна особистість – Дівчина 1: її єднання з природною стихією, її поведінка (вся належить подіям неба, немов розчиняється в гуркоті грому й немов приєднується до гніву блискавок), її почуття й вимоги («Чому ти весь час дивишся в землю?», «Ти не хотів бути щасливим зі мною, ти просто хотів ощасливити мене», «Я теж хочу бодай одну людину зробити щасливою») демонструють нам особистість незвичайну, нестримну, здатну до нестандартного сприйняття світу – й до нестандартних дій, відповідно. Її стихія – небо, а тому вона так духовно піднесена. Тому вона ставить високі й не зовсім звичайні вимоги й до себе й до інших. І навіть нехай комусь здастся, що вона просто «варить воду» - це не так: вона просто все міряє іншими мірками, їй не вистачає звичайного, традиційного «добробуту». Саме тому вона «сердито ввігнала підбор у глевку землю і прожогом кинулася геть»: вона не могла витоптувати традиційну підкову – й бути тим вдоволеною, це її обурювало й було їй нестерпним. Тому вона побігла геть. В дощ. До блискавок й грому.
Всі інші – діти землі, тому вони занурені в традиційне, а традиції на землі є запорукою стабільності, добробуту, зрозумілого й гарантованого майбутнього.
«Підкова» - теж елемент традиції: традиційний символ добробуту й спокійного життя.
Василь Симоненко. «ЧОРНА ПІДКОВА»
Простір неба
Стихія неба Стихія неба
Хмари
Простір Грім Простір
неба неба
ДощПростір неба Простір неба
Д. хотіла протаранити (блискавка) похмурість хмар
ЇЇ очі – сині цятки (небо)
Вона віями торкалася країв хмар
„метнула дві сині блискавки”
„розстрілювала (грім) його сумніви”
раптом заплакала (дощ)
Увесь час дивиться на небо
ДІВЧИНА 1
зелений горбик -
зелене божевілля („Об листя запорошали великі краплі”)
простір землі простір землі
----------------------------------------------------------------------------------------------------
----------------------------------------------------------------------------------------------------
ХЛОПЕЦЬ 1 чорна підкова ДІВЧИНА 2 Вийшли з хмар
„Човгав черевиком по зеленому (символ щастя) ХЛОПЕЦЬ2мокрі від дощу
горбику” Щасливі, що:„Вибив чорну підкову(символ щастя)на 1)знайшли густу ньому” крону (заховатися від
Увесь час дивиться на землю дощу-неба)
2)знайшли підкову щастя тут, на землі
Простір землі Простір землі
„Ті, що знаходять підкову,
ніколи не думають про того,
хто загубив її”
Простір землі Простір землі
Стихія Стихія
землі землі
Простір землі
Часть 3
ОБЩИЕ ВЫВОДЫ
Беседа-дискуссия
1. Что общего у этих двух таких непохожих произведений, написанных в разное время (между ними полстолетия) и на разных языках? (в каждом из них в центре стоит неординарная личность)
2. Чем эти произведения привлекательны ? (своей «непохожестью» на всех уровнях произведения: на уровне тем, мотивов, художественного воплощения идей, художественной организации произведений, художественных образов – это кроме образа «неординарной личности»)
3. Какова роль неординарной личности в каждом из этих произведений? ( В каждом из этих произведений: 1) Н.Л. является движущей силой произведения; 2) НЛ разрушает стереотипы, формирует модели «нового»).
4. Из этих двух произведений какое «уцелеет» и не разрушится, если «вычеркнуть» оттуда неординарную личность? (Разрушатся оба. Но стихотворение Маяковского просто исчезнет, т.к. весь его художественный мир создан благодаря дерзкой деятельности НЛ. А рассказ Симоненко сникнет, пожухнет, свалится в кучку и станет серым и неинтересным, ибо исчезнет конфликт, исчезнут в нем звуки и краски – останется только скучный черно-серый и скучные привычные персонажи)
5. Как мы можем определить неординарную личность? Отличается ли она от большинства людей? Если да, то чем?
6. Насколько комфортно с такой личностью?
7. Насколько необходимы неординарные личности обществу? Их деятельность разрушает или созидает?
8. Знакомы ли вам такие люди? Ваши впечатления.
Резюме (письменное высказывание)
1. Какие впечатления я вынес из рассмотренных произведений. В чем сила их художественности?
2. Что я думаю о неординарной личности и о её роли в жизни окружающихъ людей.
